Січень 2026 року став точкою кипіння для системи соціального захисту України. Через непрозору зміну процедур ідентифікації сотні тисяч пенсіонерів із числа переселенців раптово залишилися без засобів до існування, а розголосу ситуація набула лише тоді, коли в черзі «заблокованих» опинилася матір державного топчиновника.
Масштаби проблеми виявилися катастрофічними: якщо спочатку йшлося про поодинокі випадки, то згодом стало зрозуміло, що йдеться про сотні тисяч людей. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) просто не отримали своїх виплат. Причина – нова схема підтвердження персональних даних, про яку Пенсійний фонд України (ПФУ) прозвітував як про «успішно роз’яснену», хоча реальна інформація до адресатів так і не дійшла.
Ситуація вийшла на публічний рівень після втручання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, чия мати теж стала жертвою бюрократичного збою. Омбудсман констатував: держава фактично переклала власний обов’язок з перевірки даних на плечі самих громадян. За його оцінками, під загрозою опинилися права понад 1,3 мільйона пенсіонерів, що перебувають на обліку як ВПО.
Бюрократичні пастки: від Ленінграда до окупованого Криму
Павло Себастьянович, описуючи діяльність ПФУ під керівництвом Євгенія Капінуса, наголошує на системному абсурді вимог фонду. Зокрема, йдеться про випадки, коли від літніх людей вимагають документи, які фізично неможливо дістати:
- Поїздки до РФ за апостильованими довідками про навчання в радянських інститутах.
- Надання довідок про стаж безпосередньо з підприємств, що розташовані в анексованому Криму.
- Підтвердження трудової діяльності через тривалі судові тяганини, що розтягуються на роки.
Фактично, вимагаючи документи з окупованих територій або країни-агресора, Пенсійний фонд непрямо визнає правомочність окупаційних органів. Це ставить громадян у безвихідь: або погоджуватися на неможливі умови, або йти до суду, де розгляд справи може тривати до моменту, коли потреба в пенсії зникне з природних причин.
«Ви відчуваєте, що ви ворог чиновника, що ви чимось йому зобов’язані, що ви повинні пройти якісь процедури, повинні знати якісь вигадані ним правила реєстрації чи ідентифікації», – зазначає Себастьянович, порівнюючи досвід взаємодії з різними державними структурами.
Поки «спецпенсіонери» отримують виплати без затримок, пересічні громадяни змушені боротися за законні кошти. Питання до правоохоронних органів, зокрема НАБУ, залишається відкритим: чи є вимога документів, які завідомо неможливо надати, прямою ознакою корупційного тиску? Тим часом сотні тисяч людей чекають, чи стане «скандал омбудсмана» поштовхом до реальних змін, чи державна машина і далі працюватиме в режимі ігнорування власних громадян.
