Мешканці села Червона Воля, що входить до Городницької громади на Житомирщині, розпочали активний процес зміни назви свого населеного пункту. Хоча думки в громаді розділилися, більшість ініціативних жителів прагне позбутися радянської спадщини, а експерти підтверджують ідеологічне підґрунтя нинішнього топоніма.
Офіційний старт обговоренням дали 25 лютого 2026 року на засіданні виконкому селищної ради. Як повідомила секретар ради Тетяна Маруш, станом на середину квітня вже окреслився фаворит голосування – назва Добра Воля.
Нині електоральні вподобання жителів виглядають так:
- 48% опитаних підтримують варіант Добра Воля;
- 13% схиляються до назви Мирне;
- по 1 – 2% отримали варіанти Красна Воля, Писанка, Вишневе та Богданівка.
Через значну перевагу одного з варіантів місцева влада планує орієнтуватися саме на нього, хоча збір думок триває.
Тетяна Маруш зазначила, що фінальний проєкт рішення підготують до 28 червня 2026 року. Після розгляду на сесії селищної ради документи спрямують до Кабінету міністрів України для остаточного затвердження нової назви на мапі країни.
До вивчення питання долучилися й місцеві знавці історії. Колишня бібліотекарка та краєзнавиця Галина Потайчук поділилася результатами своїх досліджень щодо походження назв села.
“Колись за часів татарської навали із Костополя йшли татари через наше село на Білорусь – на місто Могильов. І вони тут все знищили, все населення знищили. Через це тут місцевого населення як такого не залишилося. Потім, коли були поміщики, коли людей гнобили, то вони тікали та переховувалися в довколишніх лісах. Адже там були болота та густі ліси. Тут вони збиралися з різних сторін. І відчули волю. Їм було добре, бо не було пригноблення, не було панів. Люди відчували, що їм добре, і назвали село Добра Воля”, – розповіла краєзнавиця.
Історичні хроніки свідчать, що з середини XVII століття і аж до 1922 року село мало іншу, специфічну назву – Воняча.
Галина Потайчук пояснює такий топонім або залишками тіл після бою з поляками, або ж особливим запахом місцевого багна, що “цвіте” в лісах. Саме у 1922 році, з приходом більшовицької влади, з’явилася назва Червона Воля.
Краєзнавиця переконана, що повернення до назви Добра Воля – це звернення до рідних джерел, хоча й визнає, що дискусії навколо цього питання є складними.
Проте не всі мешканці бачать сенс у змінах. Місцева жителька Ганна висловила позицію, що її влаштовує поточний стан речей, і не розуміє потреби у реформуванні назви.
Інша мешканка, Людмила, зазначає, що в переліку пропозицій фігурували також Калинівка та Богданівка. На її думку, якщо вже й змінювати назву, то Добра Воля є найкращим компромісом.
Тетяна, яка виховує в селі дитину, віддає перевагу варіанту Мирне. Їй не подобаються асоціації, які викликає словосполучення “Добра Воля”, зокрема з поняттям “добровольці”.
Натомість мешканка Тамара наголошує на необхідності деколонізації. Вона вважає “червоний” колір у назві прямим спадком більшовизму, який треба викорінити.
Жінка пропонує згадати про походи Богдана Хмельницького, які проходили цією місцевістю. Вона нагадала, що в селі навіть є урочище Богдан, тому назва Богданівка була б доречною.
Директор будинку культури Леонід Потайчук зауважив, що в Польщі існують села з назвою Червона Воля, де їх не змінювали попри зміну політичних режимів. Однак він погоджується: якщо перейменування неминуче, історична справедливість – за Доброю Волею.
Староста села Алла Остапчук вирішила не давати розлогих коментарів пресі, делегувавши право представляти громаду голові.
Крапку в ідеологічній суперечці ставлять експерти. Богдан Короленко, представник Українського інституту національної пам’яті, пояснив, що хоча прямих документів про “більшовицьке” походження назви немає, дата її появи говорить сама за себе.
Фахівець підкреслив, що оскільки назва з’явилася після 1917 року, вона підпадає під дію закону про деколонізацію як прояв російської імперської та комуністичної політики. Такі топоніми в сучасній Україні мають бути обов’язково змінені.
