Справжнє кохання на сцені. Стрічкові обряди та стародавні звичаї ожили під час масового дійства на Житомирщині.
Близько п’ятисот гостей відвідали фестиваль «Об’єднані традиціями» 25 липня 2026 року у селі Покришів. Голова Брусилівської селищної ради Володимир Габенець підкреслив, що громада має велику потребу в такому просторовому відпочинку, адже культура є життям нації. Окрім реконструкції, відвідувачі ярмаркували, смакували страви, відпочивали на інтерактивних локаціях та слухали виступи місцевих фольклорних колективів.
Для глядачки Ганни Халєєвої подія стала зворушливим нагадуванням про рідну Чернігівщину. Жінка зізналася, що щире дійство викликало спогади про дитинство та рідний дім. Вона зазначила, що навіть під час війни важливо створювати родини, триматися разом та підтримувати Збройні сили України.
Своїми враженнями поділився і відвідувач Олександр Дяченко. Чоловік зауважив, що відтворення давніх звичаїв виявилося дуже реалістичним. На його думку, такі заходи вкрай необхідні для молоді.
Вистави заворожують. Журналісти Суспільного спостерігали за тим, як виконавці головних ролей демонстрували автентичне українське весілля — від оглядин до проводів до комори.
Акторська пара має власну таємницю. Виконавці ролей молодої та молодого, Аліса Слободенюк і Микола Мілієнко, у реальному житті теж готуються до весілля. Микола освідчився коханій три місяці тому на її день народження і більше не бажає зволікати. Аліса додала, що їхній власний шлюб також буде виконаний за традиційними канонами.
Свято почалося. Молодий разом із боярами прийшов купувати наречену, поки дівчина за звичаєм колупала піч. Роль боярина виконав Дмитро Пятниківський, який пояснив, що вони принесли торбинки для викупу дівчини у дружок. Він наголосив на значущості подібних заходів для збереження народної пам’яті.
Ключовим елементом святкування став весільний коровай, прикрашений калиною та голубами. Учасниця фестивалю Тетяна Слободенюк розповіла, що хліб випікали напередодні коровайниці як символ багатства та добробуту. На свята випікали також традиційні шишки та домашній хліб у печі, а сам коровай розділили між присутніми наприкінці заходу.
Паралельно з частуванням дружки розплітали косу нареченої, вбираючи її у квітковий вінок. Згодом дівчині тричі пропонували надягти хустку, від якої вона два рази відмовлялася під обрядові пісні. Далі відбувся кумедний ритуал із тещею: зять подарував їй нові червоні черевики замість старих, попередньо омивши їй ноги. Наприкінці гуляння молодих проводжали до комори на шлюбну ніч.
Організація таких заходів допомагає об’єднувати людей і передавати культурний спадок наступним поколінням. Аліса Слободенюк підкреслила, що пережила на сцені маленьке життя, яке має велике значення в нинішній час.
