У Житомирі з 23 по 25 травня відбувся міжкультурний літературно-мистецький фестиваль «Відсіч. Крим», що став глибоким культурним маніфестом спротиву окупації. Протягом трьох днів у місті звучали голоси Криму — у поезії, музиці, літературі, ремеслі та живому діалозі. Захід проходив вдруге та був присвячений темам пам’яті, ідентичності й культурного опору.
Організаторами фестивалю стали Управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації й громадська організація «Головна сцена» за підтримки Українського інституту книги та ЖОВА.
Фестиваль, де слово набуває ваги
Відкриття відбулося в кінотеатрі ім. Івана Франка — із показу фільму «Киснева станція», присвяченого Мустафі Джемілєву, національному лідеру кримськотатарського народу та символу ненасильницького спротиву. Стрічка задала тон усій події — чесний, безкомпромісний, із глибоким поглядом у коріння болю й боротьби.
Уже 24 травня простір біля Житомирської обласної філармонії перетворився на «Кримський дворик» — майданчик живої культури, де можна було навчитися варити каву на піску, станцювати кримськотатарські танці, опанувати основи мови й торкнутися на дотик ремесел, якими століттями жила кримська земля.
Діалоги незламності та живі тексти
Паралельно у великій залі філармонії тривала публічна дискусія «Крим у голосі. Діалоги незламності», де йшлося про ідентичність як форму спротиву, літературу як акт пам’яті, а ритуали — як спосіб зберегти себе у вирі руйнування.
Поетка Катерина Калитко читала вірші зі своєї нової збірки «Відкритий перелом голосу». Тексти, написані у важкі часи, несли світло зсередини — як внутрішнє полум’я, що не згасає. Молоді авторки літературного проєкту «Кримський інжир» представили тексти, які говорять про сучасний Крим — болісно, чесно, гідно.
Письменниця та бізнес-тренерка Вероніка Дельдекіна виступила з розмовою про жіноче підприємництво як інструмент сили, незалежності й витривалості в умовах втрати дому. Її виступ завершився під оплески, що довго не стихали.
Творчість, що проростає попри темряву
Третій день фестивалю був присвячений дітям, музиці та мові. У «Кримському дворику» малеча розмальовувала традиційні орнаменти, брала участь у майстерках і разом з дорослими вивчала перші слова кримськотатарською. Лунала «Хайтарма» — танець, що став культурним кодом кримськотатарського спротиву.
Письменники читали уривки зі своїх творів:
- Валерій Хмелівський — про магію й містичність Полісся у книзі «Капище на ім’я Копище»;
- Валерія Пампуха — про дебютний роман «Чорний блокнот або чому би й ні»;
- Юлія Рудишина — про карпатське фентезі у книзі «Панночка-Відьма»;
- Вікторія Краснопір — про болісну ніжність любові у «Без тебе я не воскресну».
Завершився фестиваль концертом співачки Емілії Бодурової. Її виконання кримськотатарських пісень перенесло слухачів у степи й до моря — на рідну землю, яка поки недосяжна, але жива в кожній ноті.
Особливості фестивалю
- Дводенна літературна резиденція для молодих авторів;
- Вільний мікрофон для кожного, хто хотів сказати щось важливе;
- Соціальний кінопоказ стрічки «Киснева станція»;
- Понад 20 подій: книжкові презентації, дискусії, виставки, музичні виступи, майстер-класи.
Основна ідея фестивалю — створити простір, де міжкультурний діалог перетворюється на осмислення, де рефлексія стає формою спротиву, а мистецтво — мовою деколонізації.
Житомир на три дні став голосом Криму — і той голос лунав гучно, щиро, невідворотно. Як нагадування, що пам’ять не мовчить. І що слово завжди проростає — навіть крізь каміння.
