Станіслав Федорович Шевляков (11.10.1966 – 28.10.2025)
Народився Станіслав у місті Саранськ, що знаходиться в Республіці Мордовія. Він зростав у сім’ї кадрового військового і отримав середню освіту, закінчивши музичну школу, де вивчав гру на акордеоні. Музика була однією з його найбільших пристрастей, і він несе її в своєму серці протягом усього життя. Коли родина повернулася до України, вони оселилися в Житомирі, де Станіслав провів свою юність і де продовжував свій життєвий шлях.
Військову освіту він здобув у Хмельницькому вищому артилерійському командному училищі ім. маршала артилерії М.Д. Яковлєва, отримавши після закінчення звання старшого лейтенанта. Вже в молодому віці він проявив себе як відважний офіцер, беручи участь у військових діях в Нагірному Карабасі.
Після повернення до мирного життя Станіслав успішно реалізував себе як талановитий майстер з ремонту автомобілів. Його руки створювали чудеса, і завдяки цьому він здобув повагу та довіру людей. Він завжди був готовий допомогти, а його друзям він був відданим і вірним товаришем. Крім того, Станіслав мав велику любов до природи та тварин, особливо до котів, яких він вважав своїми друзями.
Найбільше в житті він цінував свою родину. Станіслав був люблячим батьком для своєї доньки і завжди прагнув забезпечити їй найкраще. Його любов до дитини, а також почуття відповідальності за майбутнє України стали тією силою, яка повернула його до лав ЗСУ. У лютому 2022 року, в перші дні повномасштабного вторгнення Росії, він без вагань став на захист своєї Батьківщини.
У складі ЗСУ Станіслав брав участь в обороні Київщини, зокрема у боях за Бучу і Ірпінь, де стримував ворога в найскладніші моменти. Пізніше, вже на посаді командира гаубичного артилерійського взводу, він продовжував боротьбу на Лиманському напрямку та інших ділянках фронту. За свою мужність і відданість був нагороджений медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій».
Попри проблеми зі здоров’ям, Станіслав продовжував служити до останнього. Однак тяжка хвороба забрала його життя 28 жовтня 2025 року, і він залишив лави захисників України. Його серце зупинилося, але пам’ять про нього житиме вічно.
У вічній скорботі залишаються донька, рідні, близькі, друзі та бойові побратими, для яких Станіслав назавжди залишиться символом мужності, честі і людяності.
