У Зарічанах відбувся четвертий всеукраїнський ретрит для матерів та дружин загиблих захисників, організований «Спілкою жінок Житомирщини». Протягом 4 та 25 лютого жінки з дев’яти регіонів України збиралися разом, щоб через мистецтво, психологічні практики та просту людську підтримку шукати сили жити далі.
Голова громадської організації Лариса Харчук переконана: в Україні досі існує величезна прогалина у культурі проживання втрати. Саме тому такі зустрічі стають чи не єдиним безпечним простором, де біль не потрібно ховати від оточуючих. За її словами, жінкам критично важливо перебувати «у колі своїх» – серед тих, хто розуміє ціну кожного погляду та зітхання без зайвих пояснень.
Програма ретриту не обмежується лише розмовами. Це ціла екосистема підтримки, яка включає:
- психосоціальну допомогу та роботу з професійними фахівцями;
- арттерапію та зцілення через поезію;
- тілесні практики та тематичні майстер-класи;
- юридичне консультування з питань соціальних виплат.
Юристка Наталія Циганчук наголошує, що правовий аспект є невід’ємною частиною реабілітації. Часто родини стикаються з некоректним розрахунком пенсій у зв’язку з втратою годувальника, особливо коли йдеться про виплати для дітей-сиріт. Під час ретриту фахівці надають безоплатні консультації та розповсюджують спеціальні інформаційні буклети, щоб жінки мали чіткий алгоритм дій у складних бюрократичних ситуаціях.
Для учасниць такі заходи – це можливість вийти з ізоляції. Олександра Бердадін, яка приїхала з Тернополя, поділилася своєю трагедією: її єдиний син Андрій пішов на фронт добровольцем і загинув півтора року тому. Жінка зізнається, що досі не змогла поховати сина, і саме підтримка спільноти допомагає їй проходити цю «траєкторію горя».
«Те, що роблять громадські організації, надзвичайно важливо, адже ніхто не дає нам готових інструментів – як правильно і як неправильно проживати втрату», – зазначає Олександра.
Військова психологиня Олена Сек вбачає у таких зустрічах зародження нової суспільної культури. Вона розповідає про болючу проблему: оточуючі часто уникають спілкування з тими, хто втратив близьких, ніби боячись «заразитися» горем. Ретрит допомагає трансформувати образ жертви у відчуття честі та відданості, що зрештою робить учасниць сильнішими.
Людмила Верхогляд, мати Героя України Андрія Верхогляда, який загинув у 2022 році, приїхала зі Звягеля. Її слова підсумовують настрій усіх присутніх: час не лікує, але пам’ять і єдність дозволяють триматися. Жінки готові їхати на край світу, аби лише знову опинитися серед тих, хто знає справжню вартість їхнього мовчання.
Спільна праця фахівців та самих учасниць на ретриті «Квітка з Попелу» доводить: навіть у найнайболючіших станах важливо залишатися людьми, підтримуючи один одного на шляху до зцілення.
