Навесні 2022 року Сергій Туржанський добровільно став на захист Батьківщини. Він обійняв посаду командира розвідувального відділення у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Професійні навички досвідченого спецпризначенця знадобилися на фронті. Наприкінці року розвідник вирушив у гарячу точку Донецької області після військового вишколу в Польщі. Поблизу Соледара його підрозділ потрапив у ворожу засідку. Проте Сергій зумів врятувати побратимів. Він вивів усю групу живою. За цей героїзм Головнокомандувач ЗСУ вручив йому почесний “Золотий Хрест”. Восени 2023 року чоловік отримав статус учасника бойових дій.
Про бойову доблесть і життєвий шлях Героя журналістам Суспільного розповіла його дружина Наталя.
Дитинство у спорті та зразкова служба на захисті АЕС
Народився майбутній воїн 22 грудня 1984 року на Житомирщині. Згодом родина переїхала до Південноукраїнська. У цьому місті хлопець навчався у спортивному класі та здобув звання кандидата у майстри спорту з дзюдо. Сергій регулярно перемагав на престижних всеукраїнських та міжнародних турнірах. Тренер Юрій згадує його як старанного вихованця, що завжди підтримував команду. У тому ж будинку мешкав інший майбутній військовий Сергій Горобець, який загинув у 2014 році. Його мати Юлія часто готувала хлопцям їжу після тренувань. Пізніше Сергій Туржанський опанував цивільні професії електрозварювальника, маляра та монтажника у місцевому ліцеї.
У 2004 році юнак став курсантом, а невдовзі розпочалася його кар’єра у спецструктурах.
П’ять років Сергій віддав елітному спецпідрозділу “Скорпіон”, що охороняв Південноукраїнську АЕС. Його фото прикрашало Дошку пошани. За зразкову службу бійця відзначили знаком “Фахівець спецназу I класу” та вручили краповий берет. Проте у 2015 році під час відпустки з роботи за кордоном він зустрів Наталю. Невдовзі пара побралася.
Для Сергія родина завжди залишалася головним пріоритетом у житті.
Коли у травні 2022 року дружина народжувала сина Дениса, командир був на службі. Наступного ранку чоловік уже тримав немовля на руках. Коротку мінівідпустку він виборов завдяки наполегливості. Останній раз родина бачилася у грудні 2023 року. Чотирнадцять днів відпустки минули у селі Проців на Київщині, де мешкають родичі дружини.
“Сергій, як відчував свою смерть і дуже хотів допомогти “чоловічою силою” по дому. Казав: “Тобі потрібно по максимуму допомогти”, хотів встигнути все за ці дні, які просто йшли зі швидкістю блискавки. Йому дуже тяжко було морально повертатись на передову, але казав, що не може залишити своїх побратимів, поки вони там”.
Життя відважного розвідника обірвалося 13 січня 2024 року біля Веселого на Донеччині.
У бійця залишилися одинадцятирічна донька та маленький син. Сергія поховали на цвинтарі “Сальків” у Процеві, куди з’їхалися його друзі. Особливим оберегом для воїна були сімейні подарунки. Наталя подарувала коханому запальничку з портретами дітей та мініальбом із фотокартками. Цей брелок розвідник сховав глибоко у підкладку військової куртки. Після загибелі побратими знайшли пам’ятну річ і повернули її вдові.
Держава посмертно нагородила бійця орденом “За мужність” III ступеня та відзнакою частини А0222.
Влітку 2025 року в Києві на будинку Сергія встановили меморіальну дошку. Того ж місяця Південноукраїнськ визнав його своїм почесним громадянином. Напередодні Дня Героїв у 2026 році мер столиці Віталій Кличко вручив маленькому сину полеглого воїна медаль “Честь. Слава. Держава”. На згадку про вихованців місцевої ДЮСШ у Південноукраїнську провели турнір із сумо. Змагання присвятили пам’яті Сергія Туржанського, Сергія Ринника, Сергія Горобця та Іллі Щербакова.
“Без нього втратились кольори життя — все стало сірим. Сина він рідко бачив, здебільшого лише по відеодзвінку. Для нас він — найкращий. Буду любити крізь простір та час”, — зізнається Наталя.
Світлини героя тепер розміщені на Алеї пам’яті та стендах Південноукраїнської міськради.
Друзі та військові брати постійно допомагають родині загиблого “Скорпа”. Під час пам’ятної ходи 27 червня вони поклали квіти до його портрета.
“Побратими кажуть, що пам’ятають і помстяться за смерть Скорпа”.
Наталя переконана, що суспільство має вічно шанувати подвиг українських захисників.
“Бо поки памʼятаємо — вони живі!”
