Інтервʼю

«Страх стримує, віра веде вперед»: історії тих, хто виховує нове покоління десантників

«Страх стримує, віра веде вперед»: історії тих, хто виховує нове покоління десантників

21 листопада в Україні відзначають День Десантно-штурмових військ ЗСУ — родини військ, які одними з перших стали на захист країни. Сьогодні їхній досвід не лише на фронті, а й у класах навчальних центрів, де готують нових бійців. У Житомирській області ми поспілкувалися з тими, хто передає знання штурмовикам майбутніх ротацій.

Позивний «One» — військовослужбовець із Херсонщини. Його рідне село досі під окупацією, а батьків він вивіз ще у 2023 році. Сьогодні «One» — головний сержант навчального батальйону десантно-штурмових військ.

З мрії про флот до бойових штурмів

У 2013 році він проходив відбір у Севастополі, мріючи про службу на військовому кораблі. Але після окупації Криму все змінилося — майбутнім військовим наказали роз’їхатися по домівках.

«One» не зупинився: вступив до морської піхоти, починав матросом, а згодом став командиром відділення у десантно-штурмовій роті, а потім — у снайперському взводі. У 2017 році завершив першу службу, але згодом повернувся — вже у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду, ту саму, що здійснила історичний марш-рейд у тил противника.

Повномасштабне вторгнення: удари, гвинтокрили і фронт на два боки

Повномасштабну війну зустрів біля Торецька. На позиціях стояли ще 17-18 лютого, чекаючи на удар. Він стався не піхотним наступом, а залпами артилерії та атаками гвинтокрилів.

«У мене все перевернулося в голові. Я воюю під Горлівкою, а батьки мені пишуть, що в рідному селі російські танки їздять вулицями», — згадує воїн.

Найяскравішим моментом став Торецьк — під масованими обстрілами загинув бойовий побратим. А коли з району Довгенького група висувалась на штурм, між «One» та схованкою пролетів танковий снаряд. Врятувала інтуїція та відточені під час навчання рефлекси — він зробив паузу і не зробив крок вперед.

Інструктор із бойовим досвідом

Наприкінці 2022 року «One» перейшов до навчального центру ДШВ. Починав інструктором, потім став головним сержантом роти, а згодом — і цілого батальйону.

«Наші інструктори мають бойовий досвід — як повномасштабної війни, так і до неї. Ми регулярно виїжджаємо на передову, щоб не втрачати зв’язок з реальністю», — розповідає військовий.

Навчають насамперед базовим навичкам загальновійськової підготовки, штурмовим діям, роботі в команді та універсальності — майбутні бійці повинні бути сучасними штурмовиками, здатними працювати не тільки в наступі, а й у спеціалізованих ролях.

Головні принципи інструктора — дисципліна, мотивація, правильні пріоритети. Якщо курсант втрачає мотивацію — йому пояснюють реалії війни.

«Якщо кожен буде боятися, то будемо окопуватися десь на польських кордонах», — підкреслює він.

Андрій: від «спецназу в комишах» до командира батальйону

Андрію 30 років, родом із Червонограда на Львівщині. Військова мрія — ще з дитинства: бігав у темних окулярах і грав у «спецназ». У 2013 році підписав контракт із 95-ю бригадою.

На момент повномасштабного вторгнення служив у 81-й бригаді — був начальником групи підготовки штабу. Його підрозділ дислокувався у Краматорську, завчасно готувався до вторгнення. Після трьох місяців на Донеччині перейшов до новоствореної 46-ї бригади — працював на Херсонському, Запорізькому, Донецькому напрямках.

«Найскладніше — знайти людину, яка усвідомлює ризик, але все одно виконує завдання. Таких було багато. Декотрі спочатку казали: «Не піду», а потім ішли і робили неможливе», — згадує Андрій.

Навчати — щоб вижили

Сьогодні Андрій — заступник командира батальйону 199-го навчального центру. Вже місяць тимчасово виконує обов’язки командира. Разом із колегами навчає мобілізованих і курсантів. Його мета — сформувати військових, які не просто знають, як діяти, а відпрацьовують усе до автоматизму.

«М’язова пам’ять має спрацьовувати в стресі. Не абияк — а на відмінно», — наголошує офіцер.

Навчання охоплює:

  • тактичну підготовку
  • вогневу підготовку
  • тактичну медицину
  • зв’язок, кіберзахист та інше

Серед мобілізованих чимало ветеранів — сержанти, прапорщики віком 45+. Багато хто вже воював, але підхід оновлюється — методики адаптують до умов війни 2025 року.

На запитання, що найбільше потрібно в бою, Андрій відповідає лаконічно: «Тактика, медицина і вогнева. Усе інше — бонуси».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *