3 березня, у Всесвітній день письменника, Житомирщина знову згадує свого найвеличнішого інтелектуала. Постать Миколи Хомичевського, відомого світові як Борис Тен, постає не просто як локального автора, а як справжнього “титана Відродження”, чий масштаб досі залишається недооціненим сучасниками.
Професор Петро Кралюк, презентуючи свою нову біографічну розвідку “Борис Тен”, наголошує на парадоксальній ситуації: попри колосальний внесок у культуру, творчість митця фактично ігнорується академічним середовищем. В Україні не захищено жодної дисертації, присвяченої спадщині людини, яка подарувала нам україномовних Гомера, Есхіла та Шекспіра.
Бар’єри канону та “замазана” пам’ять
Чому ж ім’я Бориса Тена десятиліттями залишалося на периферії? Петро Кралюк виділяє кілька ключових причин, що заважали визнанню перекладача:
- Невідповідність радянському ідеологічному шаблону: він ніколи не був “своїм” для системи.
- Ігнорування преміями: за життя йому систематично відмовляли у Шевченківській премії та нагороді імені Максима Рильського.
- Інерція сучасного літературного канону, який багато в чому продовжує копіювати радянські списки шкільної програми.
Символічним є випадок із меморіальною дошкою в Житомирі. Коли влада намагалася означити Тена як “радянського письменника”, його колега Валерій Шевчук висунув ультиматум: він не прийде на відкриття, якщо це слово залишать. У результаті епітет просто замазали – так само, як система намагалася затерти справжню ідентичність митця.
“Він — своєрідний титан відродження. В ХХ столітті ми отримали таку постать, але, на жаль, вона досі не поцінована нами належним чином”, – підкреслює Петро Кралюк.
Від Софійського собору до німецького полону
Життєвий шлях Миколи Хомичевського нагадує пригодницький, але трагічний роман. Нащадок священницького роду, він сам був настоятелем Софійського собору в Києві у часи УАПЦ. Репресії 1930 року, заслання на Далекий Схід, а згодом — пекло Другої світової війни. У 1941 році, не маючи військового досвіду, він потрапив у німецький полон, а пізніше опинився на примусових роботах у Німеччині.
Його відданість мові вражала навіть слідчих. У фільтраційних таборах СРСР, куди він потрапив після війни, Борис Тен принципово відповідав українською на всі запитання російською мовою. Він свідомо обрав шлях “ізгоя”, аби повернутися до родини в Україну, хоча мав шанси залишитися в західній зоні окупації. Про глибину його почуттів свідчить інтимна деталь: зі своєю дружиною він листувався виключно віршами та сонетами.
Спадщина, що потребує захисту
Борис Тен був не лише філологом-поліглотом, що володів латиною, давньогрецькою та основними європейськими мовами. Кралюк відкриває його як багатогранного митця: композитора, музикознавця та театрала. Він створив навколо себе в Житомирі ціле інтелектуальне коло, виховавши плеяду діячів культури.
Проте сьогодні пам’ять про нього потребує фізичного порятунку — на міському кладовищі Житомира руйнується пам’ятник перекладачу. Книга Петра Кралюка покликана повернути Бориса Тена в центр суспільної уваги та актуалізувати його неймовірну ерудицію для нових поколінь.
Офіційна презентація видання “Борис Тен” за участі автора відбудеться в Житомирі вже 5 березня 2026 року. Початок зустрічі о 18:00 у виставковій залі Будинку художника.
