Житомирський обласний краєзнавчий музей став майданчиком для осмислення однієї з найбільших трагедій людства. 23 квітня 2026 року тут презентували виставку “Чорнобиль – зона нашого болю”, приурочену до 40-х роковин аварії на ЧАЕС. Експозиція присвячена не лише пам’яті жертв радіаційних катастроф, а й незламності тих, хто першим став до бою з невидимим ворогом.
Наукова співробітниця закладу Софія Ігруніна розповіла, що основою проєкту стали унікальні архівні матеріали. Це не просто сухі документи, а жива історія, зібрана завдяки допомозі безпосередніх учасників тих подій.
Ліквідатори передали музею свої особисті речі та автентичні світлини, що дозволяють глибше відчути атмосферу весни 1986 року.
Окрему увагу в залах приділили роботам відомого житомирського фотографа Сергія Гаупчука. Митець уже пішов із життя, проте його кадри залишаються мовчазними свідками катастрофи. Софія Ігруніна наголосила, що Житомирщина належить до регіонів, які постраждали чи не найбільше, тому на цих фото відвідувачі часто впізнають себе, своїх близьких чи знайомих ліквідаторів.
Для багатьох музейників ця виставка є частиною власної біографії. Софія Ігруніна поділилася спогадами про те, як 27 квітня 1986 року перебувала у відрядженні в Овручі. Тоді люди ще не усвідомлювали масштабів загрози.
Жінка згадує, як місцеві жителі дивувалися приїзду гостей, натякаючи на біду, але чіткої інформації не було. Того дня стояла чудова погода, і працівники музею, не знаючи про радіацію, просто відчиняли вікна в готельних номерах.
Серед відвідувачів виставки чимало молоді. Артем Башинський, студент університету імені Івана Франка, прийшов до музею, аби розширити свої знання. Хоча в його родині немає постраждалих від аварії, хлопець цікавиться цією темою змалечку, черпаючи відомості з книжок та соцмереж.
Для майбутнього історика важливо побачити експонати на власні очі. Артем переконаний, що архівна інформація, яку надає краєзнавчий музей, дає значно глибше розуміння трагедії, ніж будь-які віртуальні джерела.
Керівник закладу Ярослав Яворський, який зараз виконує обов’язки директора, підкреслив головний сенс виставки: це простір для рефлексії про втрати та мужність.
Він закликав віддати шану захисникам, які поклали життя, зупиняючи наслідки вибуху, та наголосив на важливості збереження пам’яті про цей спільний біль.
