9 грудня минає 128 років від дня народження Бориса Тена — українського поета, перекладача та мовознавця, який більшу частину життя прожив у Житомирі. Його спадщина охоплює поезію, наукові праці та десятки перекладів творів світової класики українською мовою.
Попри талант та активну громадську позицію, Борис Тен не раз зазнавав переслідувань. Двічі його ув’язнювали, а під час Другої світової війни він перебував у нацистському полоні. Своє справжнє ім’я, Микола Хомичевський, поет змінив на Борис Тен, обравши псевдонім за давньогрецькою назвою річки Дніпро за описами Геродота.
За словами завідувачки обласного літературного музею Раїси Долгіх, у Житомирі зберігають пам’ять про митця не лише у музейних експозиціях. Його ім’ям названо вулиці, а також засновано обласну літературно-мистецьку премію, яка щороку вручається за високохудожні прозові, поетичні та перекладацькі роботи.
Борис Тен володів 11 європейськими мовами та переклав українською твори Арістотеля, Гомера, Гете, Шекспіра, Юліуша Словацького та інших класиків. Крім літературної діяльності, він був викладачем та священнослужителем.
У 1929 році Миколу Хомичевського вперше заарештували під час сумнозвісного процесу Спілки Визволення України. В 1930 році його звинуватили у керівництві церковною лінією цієї організації та засудили до 10 років таборів.
“І знов минає тиждень, місяць, рік перед лицем одвічної безодні. І з кожним завтра ближче від сьогодні стає до неї наш убогий світ”, — згадує Раїса Долгіх, цитуючи вірш, написаний Борисом Теном у поїзді на Далекий Схід.
Під час Другої світової війни він потрапив до нацистського концтабору на території Німеччини. У музеї зберегли його картку в’язня №282 та фотографії, на яких він разом із учасниками хору табору.
“Цей період був дуже складний для Миколи Васильовича. Є картка в’язня за номером 282 Миколи Хомичевського. Листівку з краєвидами Лянгенбіляу, фото Миколи Васильовича з учасниками хору табору”, — сказала Раїса Долгіх.
Після війни Борис Тен оселився у Житомирі, де працював у театрі, викладав і продовжував літературну діяльність. Житомирський літератор та журналіст Валерій Косенко пригадує:
“Він працював зі мною за синусоїдою. Вчимо матеріал, потім розслаблення. Він якусь кумедну історію або випадок із свого життя розповість. Він мав дуже тонке почуття гумору. Був неабияк мудрою людиною, ерудованою та всебічно обдарованою. Знав багато всього не тільки у галузі літератури, лінгвістики, історії. Мені здається, що він знав про все. Він був також дуже обдарований і музично. За що його переслідували? За те, що був священником, за те, що був щирим українцем, патріотом. Він про це в ті роки, коли я з ним спілкувався, а це було в 70-ті роки минулого століття, намагався не говорити, бо це було небезпечно. У нашому спілкуванні він закладав мені, як і іншим, любов до України, повагу до рідного українського слова”.
Обласна премія імені Бориса Тена вручається кожні три роки за видатні твори та переклади. Голова комітету Василь Головецький відзначає, що серед лауреатів премії — Михайло Пасічник, Юрій Кондратюк, Ніна Талько-Петрук, дитячий письменник Віктор Васильчук та покійні Михайло Сич і Марія Пономаренко.
Онук Бориса Тена, Володимир Чеханюк, розповідає про останні 30 років життя поета у Житомирі, на вулиці, що з 1989 року носить його ім’я:
“У цьому будинку завжди були відчинені двері. Сюди дуже багато людей приходили. Завжди у нашій родині панували такі почуття як любов, взаємопідтримка, привітність. Хотілося, щоб пам’ять про Бориса Тена довго зберігалася не тільки у серцях його родини, а й жителів Житомира, бо Борис Тен — це неймовірно визначна постать для України”, — сказав Володимир Чеханюк.
Сьогодні Житомир продовжує вшановувати Бориса Тена — поета, перекладача, мовознавця та щирого патріота, який залишив по собі багату літературну та культурну спадщину.
