7 грудня в Україні відзначають День української хустки — свято, що символізує єдність поколінь та глибоку культурну спадщину країни. Саме хустка, за словами етнографів, є одним із найяскравіших символів української ідентичності та оберегом для жінки.
Наміткa — від Київської Русі до XIX століття
Як розповіла в ефірі Українського радіо завідувачка етнографічного відділу Житомирського обласного краєзнавчого музею Надія Борисова, ще з XI століття на Поліссі жінки обов’язково носили хустку-намітку. Виготовляли її з льону-довгунця або тоншої тканини — серпанку. Хустка могла досягати 5 метрів завдовжки та 50 сантиметрів завширшки. Краї оздоблювали червоними смугами оберегового значення, а пов’язували на різний спосіб: вінкоподібно навколо голови, спускаючи краї спереду.
До початку XIX століття на Поліссі була ще одна сувора традиція — жінкам обрізали коси, щоб вони приділяли більше уваги родині та господарству. Згодом цей звичай відійшов, а волосся заміжніх жінок стало ховати під хустку.
Технологія та обрядовість
Перед тим, як пов’язати хустку, жінки виготовляли обруч із ліщини або соломки, обмотували його домотканою тканиною та намотували на нього волосся. Поверх обруча надягали чепець у вигляді сіточки або щільної тканини, який фіксував зачіску. “Заміжній жінці світити своїм волоссям було великим гріхом. Вважалося, що вона може накликати біду не лише на родину, а й на поселення”, — пояснює Борисова.
Якщо шлюб розпадався, чоловік міг прилюдно зняти головний убір жінки, демонструючи розлучення.
Еволюція хусток
Наміткa залишалася популярною до XIX століття, коли на зміну прийшли старовіцькі прямокутні хустки, меншого розміру та легші для носіння. Їх виготовляли переважно з льону, конопель, вовни та козиного пуху. Тернові хустки, завезені з заходу України, Китаю, Росії та Туреччини, стали символом статусу та святковим подарунком. “Щоб заробити на хустку, чоловіку доводилося працювати десять днів”, — додає етнографиня.
Дівчата дарували хустки парубкам перед відправкою на фронт або дорогу, декоруючи обереговими символами червоного кольору, іноді вишиваючи власне ім’я та ім’я нареченого.
Особливі поліські хустки
На Житомирщині збереглася традиція хустки-пулки — прямокутної форми з куточками, оздобленими старовинною технікою занизування. “Пулка походить від слова «пуловинка» — половина”, — пояснює Борисова. Орнаментика та зубчасті узори виконували обереговий захисний ефект. Найбільше таких хусток збирали на Ємільчинщині під час фестивалів.
Найстаріші хустки Житомирського краєзнавчого музею датуються кінцем XIX — початком XX століття. Вони зберігають унікальні орнаменти та свідчать про майстерність поліських жінок, які виготовляли їх власноруч.
Відродження традицій
Сьогодні в музеї працює школа автентичної поліської вишивки. За старовинними зразками та фрагментами колекції проводять лекції та майстер-класи. Учасники вивчають техніку занизування, яка застосовувалася на головних уборах, сорочках та рушниках. Сотні людей вже опанували традиційне мистецтво та створили власні вироби за старовинними зразками.
Такі ініціативи допомагають не лише зберігати пам’ять про минуле, а й відроджувати неповторну поліську культуру, що живе у кожному вузлі хустки.
