За 15 хвилин після оголошення повітряної тривоги — саме стільки часу мають бійці мобільно-вогневих груп Національної гвардії, щоб зайняти бойову позицію. Саме вони охороняють небо над Житомирською областю, реагуючи на крилаті ракети, дрони-камікадзе та інші загрози з повітря.
Про свою службу, труднощі нічного полювання та про те, чому навіть збите “чужими” — це перемога, військовослужбовці розповіли журналістам Житомир.info.
«Чергування — це не графік, це життя»
Командир зенітно-ракетного відділення з позивним «Даня» вже другий рік захищає повітряний простір. Його група працює по реактивних цілях — зокрема, крилатих ракетах. За словами військового, робота не припиняється ні на день, ні на ніч:
«У нас все розписано: чергування, повідомлення, реакція. Хтось постійно моніторить ситуацію через планшет і месенджери. Якщо ціль уже на підльоті — ми це бачимо заздалегідь і починаємо збір. Виїжджаємо за командою, діємо швидко».
Попри повітряну тривогу, не завжди можна працювати по цілі. Як пояснює Даня, є «картки вогню» — вони визначають, в яких напрямках дозволено відкривати вогонь. Якщо ракета летить над населеним пунктом і існує ризик, що уламки впадуть на житлові будинки — гвардійці не відкривають вогонь. Це завжди зважене рішення.
«Спочатку — ютуб і брошурки»
На початку повномасштабної війни військові самостійно вивчали роботу з ПЗРК — спочатку по відеоінструкціях в інтернеті, потім по роздрукованих матеріалах. Згодом — професійні курси, сертифікація та навчання на тренажерах, які імітують справжню стрільбу.
Наразі кожен стрілець має підготовку й знає, як діяти. Однак, за словами Дані, тренувань хотілося б більше: хоча б не раз на тиждень, а частіше.
Що можуть збити — і чого не дістати
Група Дані працює по всіх типах крилатих ракет, але проти балістики, наприклад «Кинджалів», ПЗРК безсилі. Також вночі працювати майже неможливо — штатно тепловізорів на зброї немає, тому військові самотужки модернізували обладнання, додаючи тепловізійні приціли власноруч.
Однак і це не завжди допомагає:
«Найважче — виявити ціль уночі. Без світла, на великій висоті. Вони знають, коли летіти. Ми намагаємося щось зробити, але без відповідного оснащення це складно».
«Результат хочеться бачити — і рахувати»
На запитання, чи ведуть облік збитих цілей, Даня посміхається: рахує не тільки свою групу — заглядають і до «сусідів». Така собі внутрішня конкуренція, яку не афішують, але яку всі визнають. Адже кожне збиття — це врятоване життя.
Один з випадків запам’ятався надовго — ракета була знищена, а водій з камерою на голові… забув її увімкнути. Відео так і не вийшло, але урок засвоїли: тепер перевіряють запис перед кожним бойовим виходом.
«Працюємо, щоб нічого не прилетіло»
Інша мобільна група, яка спеціалізується переважно на дронах-камікадзе, працює за тим же принципом — 24/7 у повній готовності. Один з бійців із позивним «Грек» каже:
«Завдання — збити все, що летить. Шахеди, ракети, будь-які БпЛА. Навіть якщо шанс один на сто — пробуємо. Бо за кожною атакою — чиєсь життя».
Для них, як і для групи Дані, найважче — це темрява. Ворог вивчив розклад і працює переважно вночі. Тож мобільно-вогневі групи змушені працювати майже наосліп.
Чи готуються психологічно до кожного виїзду? «Грек» відповідає просто:
«Яке ще налаштування? Треба збити — і все. Бо це наша земля, тут наші родини. Якщо не ми — то хто?»
Матеріал погоджений з представниками військової частини Національної гвардії України.
