У місті Коростишів на Житомирщині ветеран ЗСУ Максим Войтюк після повернення з фронту запустив разом із дружиною Валерією власну ветеринарну клініку. Їхній бізнес — не лише про ліки для чотирилапих, а й про людську гідність, самоствердження і відновлення після війни. Ключову роль у запуску зіграли державні гранти та досвід, здобутий у найважчі періоди життя.
З фронту — у кабінет лікаря
Ветеран бойових дій Максим Войтюк повернувся з війни з глибоким усвідомленням, що не може стояти осторонь — ні чужого болю, ні власного покликання. За освітою він ветеринар, і саме ця професія стала для нього точкою опори у новому, цивільному житті.
“Війна ще більше загострює розуміння цінності взаємодопомоги — як між людьми, так і у ставленні до тварин. Починаєш чіткіше усвідомлювати, наскільки важливо бути корисним і не залишатися байдужим до чужого болю. Це зміцнило моє відчуття відповідальності за свою професію”, — ділиться Максим.
Контраст між фронтом і миром виявився разючим. Але саме щоденна праця — з тваринами, людьми, інструментами — допомогла Войтюку пройти адаптацію без втрати себе.
Свій центр — власними силами
Ідея відкриття ветеринарної клініки спочатку була радше вимушеним кроком — у родини закінчився попередній бізнес у Київській області, спільний з партнером, якого війна показала з неочікуваного боку. Та згодом у цій ідеї оформилася чітка мета: створити власну справу, засновану на принципах, а не компромісах.
“Ми захотіли створити простір, де можна реалізовувати власні професійні принципи і допомагати людям та тваринам на якісному рівні”, — пояснює ветеран.
У клініці допомагають не лише домашнім улюбленцям. Часто тут лікують і безпритульних тварин, попри фінансові складнощі. Для родини Войтюків — це питання совісті, а не рахунків.
Незвичні пацієнти і ще дивніші “мешканці”
У клініці можна зустріти й зовсім нетипових “пацієнтів”. У приміщенні живе колекція павуків, за якими особисто доглядає Максим. Це його хобі — спостерігати за поведінкою істот, зовсім не схожих на ссавців.
“Павуки мають простіший догляд і невибагливі умови утримання, а для відвідувачів клініки це ще й спосіб швидше провести час в очікуванні прийому, адже такі тварини завжди привертають увагу”, — усміхається ветеран.
Робота і сім’я — паралельні фронти
Запуск клініки збігся з найінтенсивнішим періодом у житті родини. Валерія дізналася про вагітність, коли клініка лише почала роботу. Перші пів року вона провела на ногах, між прийомами і пологовою.
Новонароджений син майже “виріс” у клініці, а старша дитина тимчасово жила з бабусею і дідусем. Весь цей час подружжя працювало без відпочинку, але без жалю.
“Це був непростий, але дуже згуртовуючий етап для всієї сім’ї. Зараз ситуація стабілізувалася, і ми вже відчуваємо баланс між роботою та родиною. Сили рухатися вперед дає відчуття сенсу, підтримка близьких і розуміння, що наша справа приносить реальну користь людям і тваринам”, — згадує Валерія.
Як усе почалося
Старт став можливим завдяки двом грантам — державному мікрогранту та ветеранській програмі підтримки бізнесу. Валерія самостійно написала бізнес-план, а фахівці центру зайнятості допомогли з правками та формальностями.
“Бізнес-план я писала самостійно, а працівники центру зайнятості допомагали з перевіркою, звертали увагу на помилки та підказували, як краще структурувати інформацію. Співбесіда також пройшла спокійно та конструктивно. Загалом це був корисний досвід, який додав упевненості у власних силах і чіткості в баченні розвитку бізнесу. Гранти дали змогу швидше запустити роботу, інвестувати в обладнання та створити робочі місця. Але не менш цінним було відчуття довіри та підтвердження того, що наш проєкт має соціальну значущість”, — каже Валерія.
Гроші пішли на обладнання, ремонт, запуск процесів. Але навіть більшу цінність подружжя бачить у моральній підтримці — від системи, що дала їм змогу почати.
Команда, що лікує з душею
Клініка — це не лише подружжя Войтюків. Разом із ними працює команда однодумців. Головна лікарка — давня колега, яка ще до війни була з ними в попередній клініці.
“З головним лікарем нашої клініки ми знайомі вже багато років — вона перейшла з нами ще з попередньої клініки. Це одна з найкращих людей, яких я зустрічала: чесна, працьовита, віддана своїй справі та своїм принципам. Саме з таких людей і формується сильна команда. Для мене бути роботодавцем — це не лише керувати процесами, а створювати стабільні умови, підтримувати розвиток працівників і будувати атмосферу взаємної поваги та довіри”, — пояснює Валерія.
Поради іншим: не бійтеся, але готуйтеся
- Починайте з чіткого плану.
- Не нехтуйте навчанням.
- Користуйтеся всіма доступними програмами підтримки.
- Не соромтеся просити допомоги.
- Пам’ятайте: результат народжується з маленьких кроків.
Сьогодні центр у Коростишеві не лише допомагає тваринам. Він став символом того, як ветеранське подружжя змогло перетворити досвід війни на джерело сили — для себе, для громади і для тих, хто не може сказати “дякую” словами, але каже це очима і довірою.
