Петро Пікуль прийшов на «Житомирводоканал» навесні 1981 року – і залишився тут майже на пів століття. Сьогодні 69-річний майстер з експлуатації мереж продовжує виходити на об’єкти навіть у лютневі морози, вважаючи свою роботу не просто обов’язком, а справою, до якої по-справжньому «тягне».
Професійний шлях чоловіка розпочався одразу після завершення навчання у Київському будівельному технікумі. За десятиліття він пройшов усі щаблі: від слюсаря до бригадира, поки не очолив підрозділ як майстер. Нині робота стала викликом не лише через вік, а й через дефіцит кадрів – багатьох колег мобілізували до війська. Проте Петро Пікуль не звикав здаватися перед труднощами.
Найважчий спогад майстра пов’язаний із початком повномасштабного вторгнення. У 2022 році, під час ліквідації аварії на вулиці Довженка, його бригада ледь не потрапила під авіаудар.
«Це був початок війни. На Довженка, 70, стався порив. Ми приїхали, усе зробили і вже їхали назад. Літак пішов на Бердичівський міст, уламки лише по машині прилетіли. Було таке», – згадує Петро.
Зима 2026 року додала роботи аварійним службам. Лише з початку лютого бригада Пікуля усунула шість поривів, а загалом по місту за тиждень їх було дванадцять. Коли температура падає нижче – 15°C, кількість викликів зростає вдвічі. Робочий процес у таких умовах нагадує справжню битву з ґрунтом:
- Спочатку гідромолотом розбивають асфальт та промерзлу на 80 сантиметрів землю.
- Після розкопування визначають тип пошкодження – зазвичай це тріщина або перелом чавунної труби.
- Якщо труба тріснула – пошкоджену ділянку вирізають і монтують спеціальну вставку.
Майстер зізнається, що іноді нервує, коли порив не вдається локалізувати з першої спроби, адже люди чекають на воду. Триматися в тонусі допомагає загартування – востаннє він хворів шість років тому. Петро має свій метод боротьби з холодом: не заходити в тепло, щоб не мерзнути ще дужче, носити перевірений спецodяг та брати з собою термос із чаєм.
Водоканал для родини Пікулів став справжнім сімейним осередком. Тут працювала його мати, понад 40 років віддав підприємству рідний брат, а нині трудову династію продовжують донька та зятєм. Мотивація залишатися в строю у Петра проста – бажання підтримати фінансовий стан та звичка до праці.
Цієї осені майстер готується до особистого ювілею – 45-річчя подружнього життя. Секретом довголіття та витримки він вважає підтримку дружини, яка щоранку збирає йому «судок» на зміну. На переконання Петра Пікуля, у житті немає складних рецептів – головне, щоб тебе чекали вдома, а ти поважав тих, хто поруч.
