У селі Малинівка, що на Житомирщині, аромат свіжої випічки часто веде до оселі 81-річної Надії Заржецької. Жінка, яка має чеське коріння, присвятила життя збереженню кулінарного коду своєї родини. Сьогодні її головна місія – передати нащадкам секрети приготування коблиг, традиційних чеських пончиків, які століттями прикрашали святкові столи її роду.
Надія виросла у великій чеській родині, де панував культ домашньої їжі. Перші кулінарні уроки вона отримала від бабусі, Анни Домініківни Брожек. Ця дитяча цікавість переросла у професію: понад три десятиліття пані Надія працювала кухарем. Її знання виявилися настільки цінними, що рецепти майстрині включили до книги “Чеський смак”, присвяченої гастрономічній спадщині Малинської громади.
Коблиги для родини Заржецьких – це не просто десерт, а обов’язковий атрибут сімейних урочистостей. Ці дріжджові пончики завжди готують до свят або коли за столом збираються найближчі.
“Беру сухі дріжджі, змішую їх із борошном. Потім додаю тепле молоко, дві ложки олії та дві ложки цукру – ми не любимо надто солодкого. Їмо їх із кавою або чаєм”, – ділиться досвідом господиня.
Процес приготування має свої тонкощі, які забезпечують ідеальну текстуру. Коблиги смажать у розпеченій олії до золотистої скоринки, після чого викладають на папір, щоб позбутися зайвого жиру. Важливий нюанс: кожен готовий пончик треба проколоти, аби випустити повітря.
“Колись на хрестини чи родини обов’язково приносили щось домашнє. Ось і коблиги – рум’яні, пухкі. Коли витягуєш їх, треба обов’язково проколоти, щоб були м’які”, – пояснює жінка.
Меню родини не обмежується лише солодощами, адже на столі часто з’являються кнедлики. Проте в українських реаліях рецепт довелося дещо адаптувати через відсутність специфічних інгредієнтів.
“Для кнедликів потрібно борошно твердого помелу, але в Україні його немає, тому додаю манку”, – зазначає Надія Заржецька.
Особливу увагу в родині приділяють традиціям Великодня, які в Чехії мають свій колорит. На відміну від українських звичаїв, де центром свята є неділя, чехи переносять основні гуляння на наступний день.
“У неділю це більше домашнє свято – родина вечеряє або йде до костелу. А вже в понеділок – велике святкування, яке називається Шмеркуст”, – згадує пані Надія.
Головним символом цього дня є помлазка – спеціальний батіг, сплетений із вербових гілок. Чоловіки ходять по хатах і символічно вдаряють жінок, бажаючи їм здоров’я та оновлення. В оселі Надії такий атрибут виготовив її чоловік Олександр.
“Коли вони б’ють цією паличкою, то примовляють: “Добрі, добрі люди, ми йдемо до господи. Дайте нам яйця розмальовані. А якщо не маєте розмальованих – дайте щось інше. А як не маєте нічого іншого – дайте хоча б яйце, хоч і зіпсоване”, – розповідає жінка.
Сьогодні 81-річна господиня активно навчає онуків, наголошуючи, що справжній смак страви залежить не лише від точності рецепта, а й від ставлення до справи.
“Я завжди кажу онукам: якщо хочете щось смачне зробити – не лінуйтеся. Саме нічого не прийде, треба працю докласти. Але праця – це не все. Треба ще готувати з любов’ю, розуміючи, для кого ти це робиш”, – підсумовує берегиня традицій.
