Святиня в Андрушівській громаді притягує паломників особливою реліквією. У римо-католицькому костелі святої Клари сьогодні зберігається частинка мощів Йоанна Павла II. Люди вірять у їхню чудодійну силу. Хтось відчуває прохолоду, а хтось – поколювання та тепло в руках. До святого звертаються з молитвами про допомогу. Поруч із Папою віряни вшановують діву Марію та святу Клару.
Староста храму Володимир Атанасов поділився з журналістами Суспільного історією цієї незвичайної споруди. Вона з’явилася завдяки волі родини Івановських.
Заповіт Клари Івановської виконали не одразу. Її сини Дезидерій та Євстахій не встигли звести будівлю за життя. Справу завершили вже їхні родичі. Кам’яний костел постав у 1913 році. Місце обрали символічне – там раніше височіла стара каплиця Міхайловського. Її збудували на березі річки Лебедівка ще в 1818 році.
Архітектура храму вражає своїм еклектизмом. Це вишукане поєднання модерну XX століття та суворої неоготики. Будували споруду польські майстри разом із місцевими селянами.
“Стіни звели з цегли та каменю. Черепицю і розчин везли з Польщі. Наш камінь брався прямо тут”, – згадує розповіді староста. Червоний дах костелу здалеку виділяється на тлі сільського пейзажу. Природний матеріал із Городківки гармонійно доповнив імпортні будматеріали.
Радянська доба ледь не знищила пам’ятку. Комуністи перетворили дім молитви на клуб та колгоспну комору. Згодом тут діяв палац піонерів. Унікальний орган і розписи стін було безповоротно втрачено. Це були важкі часи для громади.
Релігійні атрибути нищили зухвало. Статую Божої матері тоді просто викинули у ставок. Дзвони зняли з високої дзвіниці. Лише німецька окупація під час Другої світової війни несподівано повернула храму його первісне призначення. Богослужіння на короткий час відновилися.
Справжнє відродження почалося лише у 1989 році. Костел повернули вірянам. Громада власним коштом перекрила дах і провела ремонт. Зараз служби тут проходять щовихідних. Сюди їдуть не лише молитися, а й заради естетичного задоволення.
Туристи часто знаходять це місце випадково через інтернет. Подружжя Шевчуків приїхало з Бердичева спеціально побачити архітектурну родзинку. Їх вразила складність виконання робіт. Складно уявити, як майстри викладали важке каміння на такій значній висоті.
“Тут відчувається неймовірна ручна робота. Це справжній подвиг”, – зауважив Роман Шевчук. Чоловік довго розглядав кладку стін.
Для його дружини Анни візит став емоційним перезавантаженням. Жінка зізнається, що атмосфера храму допомагає забути про важку буденність. Спів пташок та спокій навколо дарують внутрішню рівновагу.
“Це місце дуже чіпляє за душу. Просто хочеться дихати на повні груди”, – каже вона. Костел став для багатьох зоною справжнього відпочинку.
