Наймолодшого сина вона народила у 43 роки попри застереження лікарів. Житомирянка Ірина Чиркова, яка виховує сімох дітей, понад три десятиліття працює охоронницею в управлінні поліції області. Її життя – це шлях подолання труднощів. Нині двоє її синів захищають Україну в лавах ЗСУ. Про свою долю жінка розповіла журналістам Суспільного.
Своє покликання Ірина вбачає у материнстві. Жінка впевнена, що діти є найбільшою цінністю. Первісток Сергій з’явився, коли їй було двадцять. Зараз він програміст. Інші діти також обрали різні шляхи: Василь та Євген воюють, Богдан створює дрони. Донька Олександра стала юристкою у столиці. Молодші сини, Микита та Ілля, ще вчаться. Це велика родина.
“Хлопці дуже гарні, один одного люблять, Олександру взагалі оберігають. Вона для них завжди принцеса була. Коли я купувала кілограм цукерок, то перший час ділила цукерки, щоб не було одному менше, а одному більше, щоб не було образливо. Але з часом ось стоять цукерки чи фрукти — ніколи не було такого, щоб один взяв більше, а один менше. Вони завжди питали: Сергій ти взяв, Вася ти брав, Олександра, а ти брала? Ну якось так між собою”, — розповіла жінка.
Колись Ірина сама залишилася без батьківської опіки. Вона втратила батьків у семирічному віці. Виховувалася дівчинка в Ушомирській школі-інтернаті. Саме там загартувався її характер. Інтернат навчив її розраховувати лише на себе. Це було непросто.
Згодом вона переїхала до Житомира. Там майбутня мати-героїня закінчила інший навчальний заклад. Вона згадує добрим словом свого вчителя.
“Мені, мабуть, пощастило — був дуже гарний колектив. У нас був дуже гарний вчитель — він нам був нам як батько. Він завжди виховував нас так, що коли у нас будуть свої діти, вони ніколи не повинні потрапити в інтернат. Щоб не тільки було народження дітей, а щоб ми могли дати їм освіту, любовь”, — сказала мати-героїня.
Професійний шлях жінки виявився досить насиченим. Вона здобула фах бухгалтера-аудитора та кондитера. Був час, коли доводилося працювати на двох роботах одночасно. Ірина прагнула дати дітям те, чого не мала сама. Вона пам’ятає голодне дитинство.
“Доводилося підробляти на двох роботах. Знаєте, коли я була в інтернаті, нам їжі не вистачало. Хліб під подушку ховали, щоб вночі можна було з’їсти, цукерки ховали. І мені хотілося, щоб у моїх дітей такого не було. Знаєте, щоб вони приходили в школу і не було такого, щоб говорили: от ти з багатодітної родини, бачиш, у тебе немає того й того. Навпаки, щоб у них був достаток”, — сказала Ірина Чиркова.
У вихованні жінка дотримувалася принципу рівності. Вона ніколи не перекладала догляд за меншими на плечі старших дітей. Мати хотіла зберегти їм дитинство.
“Я старалася, щоб вони розуміли, що вони народжені не для того, щоб старші дивилися за меншими. Звичайно, допомагали, не без того. Але я справлялася, Бог давав сили”, — сказала Ірина.
Діти відповідають матері щирою вдячністю та турботою. Вони допомагають облаштовувати побут, встановили альтанку та паркан. Ірина згадує, як малеча збирала гроші на подарунки з обідів. Кожне свято супроводжувалося листівками. Це дуже зворушливо.
Робота в поліції стала для неї другою родиною. Вона працює у воєнізованій охороні вже понад тридцять років. Колеги завжди ставилися з розумінням до її сімейних обставин. Підтримка колективу була важливою.
“В колективі дуже велика підтримка. Не було такого, що мені потрібно на лікарняний, дітки ж хворіли, вони ж маленькі були. Не було претензії, чого ви ходите на лікарняний. А навпаки, якщо потрібна допомога, то завжди. Дуже велика підтримка впливає на побут, на якість життя”, — сказала охоронниця.
Найскладнішим випробуванням стала остання вагітність. Лікарі наполягали на аборті через вік та ризики хвороб. Проте жінка вирішила довіритися серцю. Вона була готова прийняти будь-яку дитину.
“У мене була така ситуація, коли вже Іллюша був, я вагітна ходила. І мені лікарі сказали, що потрібно робити аборт, тому що у мене вже вік 43 роки, сьома вагітність і що у мене буде дитина з синдромом Дауна. І ви знаєте, я сказала: Господи, якою дитина у мене не буде, вона буде моя”, — сказала жінка.
Медичні прогнози на щастя не справдилися. Ілля народився цілком здоровим. Мати не втомлюється дякувати долі. Вона відчуває себе щасливою.
“Я дуже щаслива. Я дякую Богу за своїх дітей. Я дякую, що вони здорові, розумні, що вони люблять один одного”.
За свою самовідданість Ірина отримала державне визнання. Тепер вона офіційно носить звання “Мати-героїня”.
