На території діючого лакофарбового заводу в місті Брусилів, що на Житомирщині, досі височіє самотня стіна – єдиний свідок існування величного католицького монастиря XVIII століття. Попри те, що споруда наразі не має офіційного статусу історичної пам’ятки, місцева громада розпочала активне обговорення планів щодо її збереження. Про нинішній стан об’єкта та його минуле журналістам розповів настоятель парафії Вознесіння Господнього УГКЦ отець Йосафата.
За архівними даними, римо – католицький кляштор отців капуцинів з’явився тут у 80 – х роках XVIII сторіччя завдяки тодішньому власнику містечка Феліксу Чацькому. Монастир виконував не лише релігійну, а й просвітницьку роль – у його стінах діяла школа для дітей польської діаспори.
“В перший рік заснування тут навчалось 20 хлопців і 3 дівчат. Проте, на жаль, монастир тут проіснував недовго, оскільки після другого польського повстання він був у 1865 році закритий. І відкритий вже у 1899 році стараннями місцевого римо – католицького священника, але вже не як монастир, а суто як парафіяльний храм”, – ділиться історичними фактами отець Йосафата.
Трагічний фінал архітектурного ансамблю настав у 1976 році. Радянська влада вирішила підірвати храм, мотивуючи це необхідністю розширення промислової зони заводу. Тепер від колись потужної будівлі вцілів лише один фрагмент стіни.
Після вибуху місцеві жителі розібрали частину уламків на власні господарські потреби як будівельний матеріал. Проте природа зберегла певні орієнтири: поруч зі стіною росте старий каштан, який можна ідентифікувати на довоєнних фотографіях поруч із костелом, що дозволяє точно визначити місце розташування храму.
Житомирський краєзнавець Геннадій Махорін зазначає, що занепад почався значно раніше – ще у 1930 – х роках будівлю перетворили на складські приміщення, що було типовим для того часу.
“Більшовицька влада намагалася під приводом, що треба практично використовувати церкви, костели для складу, для клубу, для спортзалу, забирати у вірян будівлі і унеможливлювати здійснення богослужінь. Це була цілеспрямована політика знищення, навіть, вигляду будівель”, – пояснює дослідник.
За словами Махоріна, подібна доля спіткала багато релігійних об’єктів регіону. Зокрема, монастирі капуцинів діяли у Любарі, Ходоркові та інших містечках, але всі вони були закриті або зруйновані після приходу радянського режиму.
Сьогодні промисловий пейзаж лакофарбового заводу сусідить із духовним життям. Крім залишків кляштору, тут зберігся будинок священника XIX століття. Хоча частина споруди належить підприємству, з квітня 2026 року тут облаштовано молитовний зал греко – католицької громади.
Ця будівля отримала нове дихання під час повномасштабної війни, перетворившись на важливий логістичний вузол. Тут працює центр гуманітарної допомоги, що виник завдяки співпраці з благодійними організаціями.
“Стараємося у такому пристосованому приміщенні облаштувати максимально все, щоб будь – хто, хто має цю потребу, прийшовши у храм на молитву, відчув себе бажаним, прийнятим, любленим. Щоб у цей важкий воєнний час знайти місце, де можна віднайти спокій душевний”, – зазначає священнослужитель.
Паралельно в Брусилові відроджується і римо – католицька традиція. З 2017 року в містечку функціонує костел Святого Духа, який став центром для місцевих вірян після десятиліть забуття.
Директор місцевого будинку культури Валентин Коваль пояснює, що залишки стіни поки не мають охоронного номера. Коли у 1990 році формували реєстр пам’яток району, цей об’єкт просто оминули увагою, не розгледівши в ньому достатньої цінності.
Процес легалізації пам’ятки вимагає чітких кроків:
- Подання офіційного звернення від громади або власників.
- Проведення візуального обстеження та складання акту.
- Підготовка технічного паспорта об’єкта.
- Затвердження документації для внесення до державного реєстру.
Найближчим часом заплановано спільну зустріч представників католицьких парафій та селищної ради. Головна мета – розробити план меморіалізації місця, зокрема встановити інформаційні табла, які розповідатимуть історію підірваного кляштору кожному перехожому.
Ситуація в Брусилові не поодинока для Житомирщини. Представник ОВА Дмитро Нечипорук нагадує про келії Єзуїтського монастиря в обласному центрі, які також потребують негайної реставрації. Цього року їх включили до проєкту “Спадщина незалежності”, аби залучити фахівців та зберегти аварійну національну пам’ятку для майбутніх поколінь.
