Після двох років повної невідомості та виснажливого очікування родина Гаєвських із Малинщини нарешті почула омріяний голос. 5 березня 2026 року в межах масштабного обміну полоненими додому повернувся 34-річний Олександр Гаєвський – воїн, який пішов на фронт добровольцем, аби захистити майбутнє своїх синів.
Для Юлії Гаєвської цей день став межею між тривогою та щастям. Перший дзвінок чоловіка після звільнення був не їй, а матері, проте емоції захлиснули всю родину. Олександр плакав у слухавку, заспокоюючи рідних коротким: «Все добре». Дружина зізнається, що зараз перебуває у стані неймовірного напруження, очікуючи на власну розмову з коханим.
Життя Олександра кардинально змінилося у листопаді 2023 року. До того він працював на підприємстві з обробки каменю в селі Буки, виховував 8-річного Івана та 5-річного Артема. Рішення піти на війну було чоловічим і мовчазним: дружині він зізнався лише напередодні від’їзду. Попри сльози та благання Юлії, Олександр був непохитним у своєму прагненні захистити дітей та Україну.
Військова служба Олександра проходила через кілька гарячих точок:
- Навчання та перші завдання у Чернігівській та Дніпропетровській областях.
- Передислокація на Харківщину.
- Служба на посаді помічника гранатометника у складі 32 окремої механізованої бригади.
Останній раз він виходив на зв’язок 6 січня 2024 року. Тоді Олександр попередив дружину, що йде «на виїзд» і певний час не зможе дзвонити. Вже за два дні на Куп’янському напрямку він офіційно вважався зниклим безвісти. Хоча його телефон ще кілька діб був у мережі, слухавку вже ніхто не піднімав.
Юлія Гаєвська не припиняла пошуків ні на мить. Саме вона першою впізнала чоловіка на світлині в одному з телеграм-каналів, а згодом знайшла його прізвище у списках. Тривалий час офіційних даних не було, аж поки у квітні 2025 року Координаційний штаб не підтвердив: Олександр перебуває у полоні на території Костромської області Росії.
«Я знала із першого дня, у мене було відчуття, що він у полоні. І рідним казала – не плачте, він у полоні, побачите. Навіть вчора передчувала, що сьогодні буде обмін і він стовідсотково повернеться», – згадує Юлія.
Символічно, що офіційний документ про статус полоненого від військової частини надійшов лише 2 березня 2026 року – за три дні до фактичного звільнення. Крапку в довгій історії очікування поставило сповіщення у застосунку «Дія», яке підтвердило, що Олександр уже на рідній землі.
Повернення Олександра Гаєвського стало частиною великого обміну, під час якого до України прибули 200 захисників – представників ЗСУ, нацгвардійців та прикордонників. Житомирщина цього дня зустріла 13 своїх героїв, серед яких і житель Малинської громади, чия віра в перемогу виявилася сильнішою за стіни російських тюрем.
