У Житомирі 72-річна пенсіонерка Валентина Хартник уже чотири роки поспіль щочетверга готує різноманітні домашні страви, випічку та солодку здобу для поранених українських військовослужбовців. Вона допомагає місцевому шпиталю. Кожна порція наповнена її теплом. Для самотньої літньої жінки це заняття стало справжнім щоденним життєвим стимулом. Особливим мотивом для такої жертовності стала особиста трагедія, адже її рідний син Сергій із весни 2026 року офіційно вважається зниклим безвісти на Донецькому напрямку. Мати щиро вірить у диво та сподівається на звичайну людську взаємність. Вона думає про те, що, можливо, десь далеко якась інша добра жінка так само пожаліє та смачно нагодує її сина в скрутну хвилину. Зв’язок із мужнім захисником повністю обірвався чотирнадцятого березня цього року. Родина продовжує чекати на Сергія. За словами матері, він завжди був дуже добрим та товариським чоловіком.
Раніше син постійно підтримував маму фінансово безпосередньо з передової лінії фронту, регулярно надсилаючи кошти на закупівлю необхідних продуктів для поранених бійців. Тепер волонтерці доводиться розраховувати сама на себе. Малої пенсії жінки катастрофічно не вистачає на придбання якісних інгредієнтів. Ситуація залишається досить складною. Наразі родину рятує лише те, що її чоловік продовжує активно працювати. Без його щомісячного заробітку кулінарна благодійність опиниться під серйозною загрозою, адже самотужній пенсіонерці не під силу такі великі фінансові витрати. На щастя, останнім часом до справи активно долучаються небайдужі сусіди та інші житомиряни, які охоче привозять картоплю, свіжу черешню, яблука та виноград прямо з власних городів. Люди прагнуть підтримати поранених воїнів.
Шляхетна діяльність житомирянки розпочалася за порадою близької подруги та її доньки після перегляду шокуючих світлин у тогочасних соціальних мережах. Ця ідея виникла абсолютно спонтанно під впливом моменту. На фотографіях Валентина побачила реальний стан незадовільного харчування у військових госпіталях. Тоді в раціон входила лише бліда синя юшка, одне яйце та шматочок хліба. Хіба поранений чоловік може швидко піднятися на ноги після такої їжі? Зараз годувати бійців стали значно краще.
Першою стравою для бійців стали її фірмові домашні налисники. Частування дуже сподобалося військовим. З того часу асортимент розширився. Пенсіонерка готує для армійців абсолютно все те саме, що й для своєї родини. У меню з’явилися голубці, олів’є, шуба, пончики та чебуреки. Сьогодні, 16 липня 2026 року, поранених порадували пиріжками з маком та сирною запіканкою. Хлопці щиро радіють кожній страві. Найбільше вони завжди просять вареники. Також захисники люблять котлети по-албанськи.
Волонтерка не зупиняє роботу навіть під час сильного нездужання. Жінка вважає це своїм обов’язком. Минулого четверга вона прокинулася з критично низьким артеріальним тиском. Показники становили всього 104 на 50. Проте вона швидко випила ліків, гарячого чаю і почала пекти. Зупинятися вона не збиралася. Наразі через сильну літню спеку заміс тіста доводиться робити вдосвіта. Валентина розпочинає роботу рівно о четвертій годині ранку. Вона прагне зберегти свіжість здоби. Без цих турбот пенсіонерка вже не уявляє свого життя. Їй приємно бачити радість хлопців.
Незважаючи на регулярну допомогу, сама Валентина була у шпиталі лише один раз. Тоді вона приносила бійцям свіжу полуницю. Перебувати у цих стінах літній жінці морально важко, адже слабке серце просто не витримує. Вона занадто добре розуміє біль. Її син Сергій пройшов через це ще у 2014 році. Тоді він дістав перше серйозне поранення на полі бою.
Доставкою пакунків до медичного закладу займається Галина Кострікіна. Вона є засновницею та активною керівницею відомого волонтерського руху під назвою “Світлячки Житомира”. Четвер називають “лікарняним” днем. У дописах у соцмережах Валентину давно знають як “маму Валю”. Їхня спільна робота розпочалася чотири роки тому після випадкового телефонного дзвінка колеги щодо негайної передачі свіжої випічки пораненим воїнам ЗСУ. Усі страви створюються з любов’ю. Домашня їжа неабияк піднімає бойовий дух наших захисників. Вони з великим терпінням чекають на чергові порції.
Військовослужбовець Олександр лікується у госпіталі з травня 2026 року. Чоловік завжди очікує на гостинці. Смак дитинства повертає воїнам відчуття затишку та спокою. Боєць висловлює безмежну вдячність літній кулінарці за її невтомну працю. Пиріжки пані Валентини неймовірно смачні. Він готовий їсти їх завжди.
