30-річний бойовий медик Ігор Шевцов із Малина зник безвісти на Харківщині 31 грудня 2024 року. Після кількох місяців тривоги родина дізналася, що син вижив і перебуває в полоні. Восени 2025 року вони отримали від нього два листи, у яких він запевнив, що живий і чекає зустрічі з рідними.
“Ігор — наш єдиний син, така бажана і довгоочікувана дитина. Змалку він любив футбол, собак, риболовлю та прогулянки в лісі. Був жвавим і трохи бешкетним, але справедливим”, — згадує матір Людмила Шевцова.
Хлопець мріяв стати офіцером і після 9 класу вступав до військового ліцею, але не пройшов відбір. Наступна спроба в Київський політехнічний інститут теж виявилася невдалою — не вистачило половини балу. Тоді Ігор вступив до медучилища на зубного техніка. Під час Революції гідності він допомагав пораненим на Майдані, а пізніше паралельно з навчанням працював водієм КРАЗу та ремонтував машини.
Ігоря мобілізували 25 лютого 2022 року. Спершу він працював медиком на Житомирщині та на кордоні з Білоруссю у складі 115 бригади Територіальної оборони. У 2023 році його перевели на Харківщину, де він служив у складі третьої окремої штурмової бригади — спершу в Ізюмі, згодом на Луганщині.
“Ігор дуже оберігав нас від негативу, все спілкування було позитивним, незважаючи на обставини. Востаннє ми говорили 30 грудня 2024 року. Він написав: ‘У мене все добре, не хвилюйтеся, можливо, не буде зв’язку, я вас люблю!'”, — розповіла Людмила.
6 січня 2025 року родині повідомили, що Ігор зник безвісти. Кілька днів пошуків дали результат — через Telegram-канали з’ясувалося, що він у полоні. Відео, опубліковане там, підтверджувало обставини його захоплення:
“Йшли на позицію, збилися з маршруту. Коли прийшли, розпочався багатогодинний штурм. Неможливо було підняти голову — летіло з гранатометів, мінометів, дрони зі скидами, FPV-дрони. Хлопці отримали поранення, син теж. Його поранення було важким: права сторона та легені пробиті осколками. Завдяки вчасній допомозі він залишився живим”, — згадує мати.
У березні 2025 року Червоний Хрест підтвердив, що Ігор перебуває в полоні. У вересні та листопаді 2025 року родина отримала від нього два листи:
“Мамочко, таточку! Я жив, здоров. Я вас дуже люблю, рахую дні і чекаю зустрічі! Ваш любий синок Ігорьок”, — ділиться Людмила Шевцова.
Сім’я відповіла чотирма листами, але не знає, чи дійшли вони до Ігоря.
Родина активно долучається до акцій на підтримку військовополонених та зниклих безвісти — у Малині, Житомирі та Києві. Людмила пояснює важливість такої діяльності:
“Хтось каже, що це марно, але я так не думаю. Ми є їхнім голосом. Кожне слово, яке ми говоримо, люди чують. Нам, батькам, чекати, не знаючи, де твоя дитина, що з нею, чи вона голодна, холодна, чи не ображають її — нестерпно. Залишається тільки чекати і молити Бога про повернення нашого синочка.”
